ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ КЛАСІВ ІНТЕНСИВНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ

Основним завданням, визначеним Державним стандартом початкової загальної освіти, є спрямування системи освіти на особистість дитини, її розвиток. На сучасному етапі головна мета початкової школи полягає у створенні ефективних умов для забезпечення інтелектуального, соціального, морального й фізичного розвитку кожної особистості

Молодші школярі з труднощами в навчанні є об’єктом уваги не тільки загальної педагогіки та педагогічної психології, а й дефектології. Розв’язання проблеми невстигання школярів неможливе без диференціації дітей за особливостями навчальної діяльності та надання їм відповідної корекційної допомоги. Тому для групи дітей з особливими потребами створені спеціальні школи та класи інтенсивної педагогічної корекції, в яких застосовують та впроваджують в практику корекційне навчання та виховання. Є спеціальні навчальні програми, методичні посібники, в яких розкриваються психологічні особливості дітей із ЗПР.

«Затримка психічного розвитку» - під цим терміном розуміють синдром тимчасового відставання психіки в цілому або окремих її функцій – моторних, мовленнєвих, емоційно-вольових. Цей характер відставання з часом долається, і тим успішніше, чим раніше виявляється причина. Дуже важливо створити необхідні умови корекції, які забезпечують нормальне навчання й виховання дітей цієї категорії.

Характер затримки психічного розвитку обумовлює зміст і глибину порушень структури навчально-пізнавальної діяльності цієї категорії учнів. Т. Д. Ілляшенко виділяє такі типи порушень навчально-пізнавальної діяльності дітей із затримкою психічного розвитку:
• порушення, пов'язані з дефіцитним розвитком функції регуляції навчально-пізнавальної діяльності при первинно збереженому інтелектуальному розвитку дитини та достатній научуваності (це насамперед, стани дефіциту з гіпер- чи гіпоактивністю, недорозвиненістю мотиваційної та емоційно-вольової сфер, розлади працездатності різного походження); 
• порушення, пов'язані з недостатнім інтелектуальним розвитком дітей при порівняно збереженому рівні їх научуваності, яка може бути реалізованою в умовах спеціально організованого навчання;
• порушення навчально-пізнавальної діяльності, пов'язані з недостатнім інтелектуальним розвитком, зумовленим зниженою научуваністю (виявляється в особливій ригідності, негнучкості мислення, а також труднощами в оперуванні наявним досвідом).

Деякі вчені виділяють такі види затримки психічного розвитку (ЗПР):

Вид ЗПР Ознаки Причини виникнення

Конституційного походження Фізичний розвиток відстає від норми на 1-3 роки. Емоційна сфера цих дітей знаходиться на більш ранній ступені розвитку: жвава міміка, активна жестикуляція, швидкі, метушливі рухи, капризність, швидка втомлюваність. Алкоголізм батьків, їх ранній або пізній вік, рахіт, тривалі кишкові розлади, порушення обміну речовин, діатез на перших роках життя.

Соматичного походження Відставання як в емоційній сфері, так і в інтелектуальному розвитку на 1-2 роки при збереженні інтелекту. Боязливість, невпевненість у своїх силах, тривожність. Хронічні захворювання – порок серця, діабет, захворювання нирок, енурез, бронхіт і т. д.

Психогенного характеру А)Пасивність до всього і всіх, повна бездіяльність, відсутність інтересу до ігор; з’являється активність, але вона обмежується внутрішнім світом дитини; тримається якомога далі від дітей: на будь-яке прохання – категорична відповідь – «Не вмію», «Не хочу»; впертість, негативізм.
Б)Нестійкість поведінки з афективними реакціями.
В)Неспроможність до вольового зусилля; відсутність ініціативи.
Г)Невпевненість у своїх силах.
Ґ)Важко дається спілкування і навчання на новій мові.
Д)Низький рівень розвитку мовлення, невпевненість. Несприятливі соціальні умови життя і виховання дитини.
А) Психічна травма, викликана сваркою батьків, розлученням, різкий переляк, сильне горе тощо.
Б)Безнаглядність.
В)Надмірна опіка дорослих, неспроможність до вольового зусилля.
Г)Авторитарний стиль виховання у сім’ї.
Ґ)Іншомовне середовище (переїзд з іншої країни).
Д)Тривале перебування дитини без повноцінного спілкування (у лікувальних закладах, пристарілі батьки, якщо в сім’ї є друга дитина)

Церебрально – органічного генезіса Дуже близька до олігофренії.
У таких дітей ігрові інтереси переважають над навчальними. У грі поведінка одноманітна, спостерігається слабкість уяви, відсутня творчість.» Групи за фоном настрою: 1 – ейфоричний настрій, імпульсивність і психомоторна розгальмованість, надмірна балакучість; 2 – поганий настрій, боязливість, страх. Внаслідок патології вагітності і пологів, інтоксикації, травм нервової системи.
Виявлені деякі особливості труднощів у засвоєнні навчального матеріалу.

Мова і мовлення

Діти мають бідний словниковий запас, граматичні конструкції носять примітивний характер, велика кількість помилок синтактичного плану (злиття кількох слів, невміння визначати межі речень).

У дітей із ЗПР визивають труднощі звуковий аналіз слів, пропуски голосних й приголосних у середині та в кінці слів, складів, цілих слів, присутні змішування: «буква-звук», «склад-слово», «склад-буква», «склад-слово-речення», є характерним низький фонематичний слух.

Взагалі усне мовлення дітей не має грубих порушень. Недоліки виявляються у нечіткій вимові звуків у потоці мовлення і загальній в’ялості артикуляції. Деякі діти нечітко вимовляють шиплячі й свистячі, дзвінкі й глухі, тверді й м’які звуки.
Темп читання у дітей із ЗПР дуже повільний, відстає від норми на 15-20 слів на хвилину. Багато робиться помилок: заміни, пропуски і перестановки букв, складів, ковтання закінчень, змішування граматичних форм. Читання монотонне, інтонаційно недиференційоване.

При перевірці графічних навичок простежується своєрідна каліграфія: недотримання рядка, елементи букв непробійні: розтягнуті або зменшені. Письмові роботи виконані неохайно, з великою кількістю виправлень.

Математика

Особлива трудність дітей із ЗПР – це засвоєння математики. Ці труднощі виникають з причини низького рівня пізнавальних процесів, таких як: увага, логіка, орієнтування у просторі та ін. Тому виникають порушення розуміння структури чисел, лівого та правого боку, складність у цифрових операціях при переході через десяток. Діти важко диференціюють геометричні фігури, відчувають труднощі при співвіднесенні їх з реальним предметом, в основі якого знаходяться.

Труднощі, з якими зустрічаються діти із затримкою психічного розвитку під час розв'язування задач:
• ознайомлення зі змістом задачі;
• перетворення простої задачі на скадну;
• аналіз задачі;
• пошук способу розв'язання (неправильний вибір арифметичної дії);
• розв'язання задачі;
• помилки в обрахунках;
• відповідь та перевірка розв'язання задачі.

Роль психолого-педагогічної діагностики та аналітики в системі роботи з учнями із затримкою психічного розвитку 

Для забезречення ефективної діяльності вчителя важливе значення має застосування психолого-педагогічної діагностики у дітей із затримкою психічного розвитку. Дуже важливо знати конкретний зміст порушень навчально-пізнавальної діяльності учнів, диференціації за особливостями труднощів. Основна психолого-педагогічна діагностика проводиться шляхом психолого-медико-педагогічних консультацій, протягом яких встановлюється діагноз, а діти направляються та розподіляються у спеціальні заклади відповідно до особливостей їх відхилень. Коли дитина приходить до школи, то потребує ретельної діагностики як психолога, логопеда, так і педагога. Вчитель повинен виявити здібності дитини до шкільного навчання, соціальний статус сім'ї дитини. Психолог діагностуватиме причини непідготовленості, психологічні механізми, що її зумовлюють. Логопед виявляє мовленнєві порушення кожного учня, якщо такі існують.

Характерні особливості відставання дітей в інтелектуальному розвитку виявляється під час розв'язання ними пізнавальних завдань різного змісту на доступному для цього віку матеріалі. Такими є завдання на порівняння, групування, узагальнення предметів або їх зображень. Дещо складнішими є завдання на словесному матеріалі, коли дитину просять назвати, наприклад, квіти, які вона знає, дерева, овочі й, навпаки – назвати одним словом перелік чотирьох-п'яти назв конкретних квітів, дерев, овочів. Так виявляється, які поняття знає дитина, як багато предметів об'єднує цим поняттям, чи вміє пояснити, чому саме вони входять у групу з тією чи іншою назвою. За недостатнім оволодінням загальновживаними поняттями стоїть несформованість розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення.

Затримка психічного розвитку в дітей найчастіше виявляється в період вступу до школи та початку навчання. Звичайно, це ніяк не означає, що раніше вади розвитку не були помітними. Як правило, діти із затримкою психічного розвитку помітно відстають від своїх ровесників.

Психічна структура учнів цієї групи характеризується такими ознаками (за А. Седеревічене): 
• негрубим порушенням інтелектуальної та емоційно-вольової сфер;
• зниженим рівнем пізнавальної активності, працездатності, темпу психічної діяльності;
• сповільненим протіканням пізнавальних (насамперед, пам'яті, уваги) та сенсомоторних процесів.

Вчителю важливо з’ясувати причини виникнення цієї патології. Ними можуть бути: соматичні захворювання; довготривалий негативний вплив соціального оточення; органічна недостатність нервової системи

Характер затримки психічного розвитку зумовлює зміст і глибину порушень структури навчально-пізнавальної діяльності цієї категорії учнів. Для здійснення подальшої корекційної роботи важливим компонентом є аналітичний матеріал, який вчитель поступово збирає після кожної діагностики, результатів навчально-виховної роботи, де можливо простежити результати та досягнення кожної дитини.

В організації процесу оволодіння знаннями, уміннями і навичками важливе значення має вивчення його результативності. Інформація про стан засвоєння навчального матеріалу класом в цілому та окремими учнями допомагає вчителю правильно добирати методи навчання і повніше здійснювати індивідуальний підхід.

Система роботи з учнями класів інтенсивної педагогічної корекції в умовах особистісно-орієнтованого навчання 

Педагог-гуманіст В. О. Сухомлинський особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, що мають низьку здатністю до навчання. «З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності». Таких учнів В. О. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства. Адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи слабкими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.

Перша і важлива задача роботи в класі ІПК – це прийняти та зрозуміти учня з усіма його труднощами, бажання допомогти подолати їх, відкрити в ньому особистість. Система роботи в такому класі передбачає обстеження учня з моменту прибуття і його подальше спостереження в процесі корекційної роботи. (Див. додаток А)

Корекція труднощів дітей у навчанні – складний і багатогранний процес. Він торкається не лише усунення чи пом’якшення недоліків у навчально-пізнавальній діяльності, а й потребує вирішення особистісних проблем кожної дитини, її ставлень до самої себе, ровесників і дорослих. Діяльність та розвиток дітей насамперед має відбуватися на уроці, який є основною формою навчання.

Враховуючи індивідуальні особливості учнів із затримкою психічного розвитку, учитель повинен спрямовувати зміст навчання на корекцію конкретних порушень навчально-пізнавальної діяльності. Диференційований зміст навчального процесу повинен визначатися такими параметрами:
• загальним розумовим розвитком;
• рівнем знань та уявлень про навколишній світ;
• рівнем розвитку пізнавальних процесів;
• рівнем працездатності;
• сформованістю внутрішнього плану дій.

Враховуючи рівень пізнавальних можливостей, вчитель може застосовувати на заняттях різні прийоми організації навчальної діяльності дітей:
• за ступенем складності;
• за ступенем самостійності (за мірою допомоги вчителя);
• за обсягом.

Застосування диференційованих завдань передбачає утворення в класі тимчасових навчальних груп.

Однією з вимог до уроку в класі ІПК є робота, яка спрямована на вирівнювання розвитку дітей та забезпечення засвоєння дітьми повного обсягу програми початкової загальної школи. Основними напрямками в роботі є необхідність розвивати інтерес до навчання, підвищувати статус учня, розширювати знання й уявлення про навколишній світ, формувати здатність спілкування з іншими людьми. Тому на уроці повинен бути високий рівень індивідуалізації, доступний учням темп роботи, розмаїття завдань.

Методи повинні відповідати вимогам програми і бути направлені на особистість учня, його індивідуальні здібності.
Урок в системі особистісно-орієнтованого навчання має свою структуру та принципи, які передбачають взаємодію: учень-учень, учень-вчитель, учень-клас. Виходячи з цього та враховуючи вимоги до навчального процесу класів ІПК, можна скласти приблизну структуру урока:

1. Організація класу. Позитивний настрій.
2. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності.
3. Оголошення теми та очікуваних навчальних результатів, планування уроку.
4. Підготовчі та пізнавальні вправи з корекційно-розвиваючою метою.
5. Надання необхідної інформації, вивчення нового матеріалу.
6. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок з використанням інтерактивних вправ.
7. Контроль, корекція та оцінювання знань.
8. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Зупинимося на деяких етапах уроку.

Організація класу. Налаштування на урок

Мета цього етапу – створення позитивного настрою до навчання, пробудження інтересу до пізнання нового, а також корекція психофізичних функцій; включення дітей у роботу з перших хвилин заняття. Доцільно використовувати, залежно від предмету, психологічний тренінг, вправи на увагу, вірші, ігрові релаксаційні моменти.

Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності

Мотиваційний компонент є одним з основних складових особистісно-орієнтованого уроку, який має корекційну роль для учнів з порушенням навчальної діяльності.

Представлення теми та очікуваних навчальних результатів, планування уроку

Бажано спільно з учнями виробляти мету, проектувати завдання уроку, складати план роботи і визначати проблемне питання.

Підготовчі та пізнавальні вправи з корекційно-розвиваючою метою

Велике значення мають вправи на розвиток та корекцію психічних процесів дитини. Вони підбираються відповідно до предмету та теми уроку, які є обов’язковою складовою уроку в класі ІПК. Їх доцільно використовувати на кожному етапі.

Завдання з корекції психофізичних функцій передбачають розвиток слухової та зорової пам'яті, уваги, орієнтації у просторі, уяви, стимулювання навчальної діяльності, розвитку мислення мовлення, моторної координації тощо.

Засвоєння знань, формування вмінь і навичок з використанням інтерактивних вправ

На цьому етапі уроку доцільно використовувати такі методи: заохочення, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, інтересу до навчання, проблемна ситуація, яскраві наочно-образні уявлення, ситуація взаємодопомоги, виконання творчих завдань.

Використання інтерактивних прийомів:
• матеріалізація («взяти нове слово в кулачок»);
• аналогії;
• обговорення;
• мале групове відтворення;
• колективна взаємодія;
• уявні предмети з рефлексією;
• важкі ситуації.

Контроль, корекція та оцінювання знань
Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку

Підсумковий етап – це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами.

На будь-якому уроці вчитель має дотримуватись таких вимог:
1. Чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукати до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій.
2. Не влаштовувати невиправданих змагань на швидкість виконання завдань.
3. Вчити учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самооцінювання.

Диференційний зміст навчання дітей із затримкою психічного розвитку

Корекція навчальної діяльності та розвитку дітей, насамперед, має відбуватися на уроці, який є основною формою навчання. Різні труднощі дитини в навчанні негативно позначаються на її здатності працювати разом з класом. Через те вона більшою чи меншою мірою потребує індивідуалізації навчального процесу.

Діти, які направлені до класу інтенсивної педагогічної корекції, мають не тільки різні труднощі у навчання, але і педагогічну та мікросоціальну запущеність. Вони мають ряд специфічних особливостей. Так, наприклад, в одних дітей максимальне напруження уваги та найбільш висока працездатність виникає на початку виконання завдання та знижується по мірі продовження роботи; у других, навпаки, зосередження уваги настає лише після довготривалого пояснення та «входження» у завдання; в третіх відмічається нерівномірна працездатність протягом всього часу виконання завдання. Деякі діти стають зав’ялими та пасивними: лягають на парту, бездумно дивляться у вікно, тихесенько сидять, але не працюють. У інших, навпаки, з’являється підвищена емоційність, образливість, іноді агресивність. Учні відчувають труднощі в процесі сприйняття, не сприймають достатньо повно поданий їм навчальний матеріал.

Як подолати ці труднощі? Яким чином процес навчання для учнів зробити не тільки цікавим, але й насиченим?

Усе це вимагає диференційного підходу у навчальному процесі. Корекційна спрямованість навчально-виховного процесу полягає в подальшому розвитку навчально-пізнавальної діяльності дітей з опорою на їхні реальні інтелектуальні можливості й забезпечення успішності уміння, а на цій основі – формування позитивного ставлення до навчання, здобуття професії, усвідомлення реальних життєвих перспектив, готовності до повноцінного входження в суспільне життя, тобто формування життєвої компетентності особистості.

Розв’язання цієї задачі тісно пов'язано з реалізацією диференційного та індивідуального підходу до учнів.

Метою диференціації та індивідуалізації є:
• підвищення загального, сенсорного та розумового розвитку;
• розвиток пізнавальних процесів дитини;
• формування соціальної значимості ( «Я можу..», «Я це подолаю…»);
• м’яке «входження» та розуміння важких тем навчальної програми.

Диференційований зміст навчального процесу повинен визначатися особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів із затримкою психічного розвитку, а саме:
• загальним розумовим розвитком;
• рівнем знань та уявлень про навколишній світ;
• рівнем розвитку пізнавальних процесів;
• рівнем пізнавальної мотивації;
• сформованістю внутрішнього плану дій;
• рівнем працездатності;
• особливостями темпераменту та характеру.

Враховуючи рівень всіх можливостей, вчитель може застосовувати на заняттях різні прийоми організації діяльності дітей:
• за ступенем складності;
• за ступенем самостійності (за мірою допомоги вчителя);
• за обсягом.

Застосування диференційованих завдань передбачає утворення в класі тимчасових навчальних груп.

Склад сформованих груп змінюється впродовж навчання.

Диференціація порушень дозволяє всередині цієї групи виділити:
• Група довіри (А) Діти, які засвоюють матеріал повільно, але здатні, в основному, відтворити засвоєне, мають середній рівень працездатності, можуть іноді використовувати свої знання в частково змінених ситуаціях. Для них вчителем розробляються завдання репродуктивно - продуктивного характеру
• Група контролю (Б) Діти, які засвоюють матеріал досить повільно, але здатні здебільшого відтворити засвоєне. Для них пропонуються завдання репродуктивного характеру з мінімальною допомогою вчителя;
• Група особливого контролю (В) Діти, які дуже повільно й поверхово засвоюють зміст навчального матеріалу. Їм пропонуються невеликі за обсягом завдання репродуктивного характеру, які містять зразки для того чи іншого виду роботи, додаткові пояснення, описи алгоритмів виконання завдання, допоміжні схеми, малюнки тощо.

В умовах індивідуальної роботи, коли інтелектуальне завдання, що ставиться перед дитиною, можна спрощувати до рівня зони найближчого розвитку, вона починає досить успішно використовувати допомогу й просуватися в розвитку.

Позитивна стимуляція похвалою, підбадьоренням і досягнення успіху виразно підвищує активність дітей, дає змогу успішно реалізувати наявні знання і вміння.

Диференційований підхід до процесу навчання - це найважливіша умова успіху роботи з дітьми в класі інтенсивної педагогічної корекції.