ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ КОРЕКЦІЇ

 Девіантна поведінка молодших школярів

та шляхи її корекції

    Стаття присвячена проблемі девіантної поведінки молодших школярів як соціально-педагогічного явища.

Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають у найтяжчому становищі внаслідок не сформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події навколишнього життя. Скрутне матеріальне становище переважної більшості сімей зумовлює погіршення внутрішньо-сімейних стосунків. Недоліки шкільного виховання і значне скорочення кількості позашкільних закладів призводять до збільшення кількості дітей, чия поведінка виходить за межі моральних норм. Кількість правопорушень, здійснених дітьми, є закономірним наслідком процесу соціальної деградації особистості. Саме тому проблеми, пов’язані з поведінковими виявами школярів, постійно перебувають у центрі педагогічних досліджень.

Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є формування в дітей та молоді загальнолюдських цінностей, сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості. З огляду на це суттєвого значення набуває проблема корекції девіантної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей молодшого шкільного віку. Вже в цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії в підлітковому віці.

Теоретичний аналіз проблеми дозволяє зазначити, що девіантна поведінка молодших школярів являє собою вчинки та дії, які не відповідають офіційно прийнятим у суспільстві освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Девіант – особа, яка не дотримується чинних у суспільстві норм поведінки і йде на порушення цих норм. Нормативні вимоги до особистості та її поведінки зафіксовані і знаходять своє вираження у вербальній (писані закони, інструкції, правила, стандарти, вимоги, кодекси) і невербальній (символічна атрибутика) формі.

Девіантна поведінка – здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки. До основних видів девіантної поведінки належать, перш за все, злочинність, алкоголізм і наркоманія, а також самогубства.  На думку Е. Дюркгейма, вірогідність девіацій поведінки істотно зростає при ослабленні нормативного контролю, що відбувається на рівні соціуму. Відповідно до теорії аномії Р. Мертона, девіантна поведінка виникає перш за все тоді, коли цінності, що суспільно приймаються і задаються, не можуть бути досягнуті деякою частиною цього суспільства.  У контексті теорії соціалізації, до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких здійснювалася в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів девіантної поведінки (насильство, аморальність). У теорії стигматизації вважається, що поява девіантної поведінки стає можливою вже за одного лише визначення індивіда як такого, котрий соціально відхиляється, і вживання щодо нього репресивних або виправних заходів.

Аналіз наукової літератури дозволив виділити основні чинники детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку. До них віднесено біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні чинники. Зрозуміло, що кожний з них має складну структуру, знаходиться у відповідному ієрархічному взаємозв'язку та потребує ретельного аналізу з погляду нейтралізації деструктивного впливу на процес розвитку дитини.

З аналізу психолого-педагогічної літератури можемо констатувати, що основною причиною девіантної поведінки є наростання емоційної напруженості, яка характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. За таких умов напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку.

Під впливом емоцій дитина перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії, тобто девіантна поведінка – це зміна реакції дитини на неприйнятну для неї ситуацію, спроба виправити ситуацію шляхом зміни своєї поведінки.

Крім головної причини – зростання напруженості життя, що зумовлює постійну тривожність у дітей і деформує їхню поведінку, діють також виховні фактори. Тобто, девіантна поведінка є також результатом неправильного виховання, сутність якого характеризують два основних стилі: або ″тепличної опіки″, або ″холодного відторгнення″.

Серед проблем, з якими стикаються вчителі початкових класів в умовах навчального закладу, є робота з девіантними дітьми. Як зазначає Ю. Луценко, за проведеними щорічними опитуваннями, кількість таких дітей зростає. Чим і як вплинути на свідомість дитини, щоб змінити шаблони поведінки? Важливим кроком є раннє визначення девіантності та її причин. Учителю початкових класів необхідно знати індикатори девіантної поведінки, до яких у молодшому шкільному віці відносять:

-         низьку пізнавальну активність + особистісну незрілість у дисонансі з вимогами до соціального статусу школяра;

-         ейфоричний настрій + розгальмованість;

-         підвищене прагнення до гострих відчуттів;

-         інтерес до ситуацій, які включають агресію, жорстокість;

-         немотивовані зміни поведінки;

-         негативне ставлення до навчання;

-         втечі з дому як протест проти покарання;

-         прогалини у знаннях, виявлені на момент завершення навчання у початковій школі.

 Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які спричиняють прояви девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості в суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає організацію роботи вчителя з девіантами, спрямовану на:

-         розхитування і руйнування девіантних настанов, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;

-         розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно-спрямованих угрупованнях;

-         навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;

-         розвиток інтересу і здатності до творчості.

Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій:

-          виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);

-         компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);

-         стимулюючу (активізація позитивної суспільно-корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);

-         коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, поведінки);

-           регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю) На  думку психологів, методика виправлення «важких» школярів органічно пов’язана із загальною методикою виховання. Подолання важковиховуваності і є сукупність методів виховання, самовиховання і перевиховання, які забезпечують усунення негативного і поглиблений розвиток позитивного в особовій системі дитини. Методи виправлення особи одночасно впливають на свідомість, відчуття, поведінку, на розвиток особистості в цілому. Окремі методи подолання важковиховуваності без взаємодії один з одним можуть виступати як засіб корекції поведінки, комплексне ж їх застосування робить ці методи засобом перебудови особової системи школярів.

Як свідчать зібрані факти, найчастіше відхилення у поведінці зумовлені комплексними причинами, проявляються як комплексне явище і вимагають комплексного підходу до їх усунення. Тому корекція девіантної поведінки повинна бути системною та здійснюватися постійно як довготривала цільова програма.

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділяти увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться насамперед про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини – «шкільного неврозу»); погану успішність у навчанні(може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом); низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому тощо.

Практика доводить помилковість твердження про те, що відхилення у поведінці дітей молодшого шкільного віку – це лише прояв специфічних особливостей данного віку. Насправді ж, якщо вчасно не провести відповідну роботу по виявленню незначних відхилень у моральному розвитку, то в подальшому вони не тільки не зникнуть, а навпаки – нерідко підсилюються і проявляються у вигляді жорстокості, нечесності, схильності до крадіжок, бродяжництва, неповаги до старших і однолітків, негативного ставлення до навчання та інших девіацій.

Ми погоджуємося із думкою видатних педагогів і психологів про те, що одним з найважливіших методів корекції девіантної поведінки є бесіда. Мета і зміст таких бесід – нейтралізувати й попередити недостойні вчинки учнів. Доцільно проводити такі бесіди із застосуванням ігрової діяльності. Самі заняття будуються так, щоб дитина без особливих зусиль, але послідовно і постійно оволодівала етичними знаннями й умінням застосувати їх у своєму житті і спілкуванні з оточуючими. Вікові особливості дітей вимагають, щоб такі заняття проводились у захоплюючій формі, були емоційними, методично й різноманітно побудовані, насичені прикладами і конкретними фактами.

Для успішного проведення бесіди багато значить психологічна підготовка до неї. Що і як готувати до бесіди, залежить від теми, яку вона розкриває.

Перш за все, характер бесіди повинен відповідати педагогічній меті і відносинам, що вже склалися між важким учнем і вчителем. Далі бесіда повинна проводитися у відповідній обстановці, краще всього в природній, наприклад по дорозі додому. Важковиховувані школярі взагалі люблять надавати послуги, хоча не завжди в цьому признаються навіть самим собі. З тим, кому допомагають, мимовільно стають відвертішими. Оформлення кабінету,  випуск стінгазети – все це створює природну обстановку для розмови про життя, про себе.

Корекція девіантної поведінки молодших школярів є актуальною проблемою сучасної теорії і практики виховання. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів молодшого шкільного віку, чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції девіантної поведінки дітей та її науково-педагогічного забезпечення.

 Науковий аналіз філософської, психолого-педагогічної, соціологічної літератури дав змогу визначити сутність девіантної поведінки як соціально-педагогічного явища, виділити низку поглядів, згідно яких девіантна поведінка інтерпретується як вчинки, дії неповнолітніх, що не відповідають офіційно прийнятим у даному суспільстві нормам.

 Вивчення девіантної поведінки молодших школярів дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення у поведінці, пов’язані із шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхиленням у поведінці у зв’язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією. В учнів початкових класів вони формуються внаслідок впливу різних чинників: біологічних (генетичні ускладнення, фізіологічні аномалії); психологічних (психопатологія, порушення емоційно-вольової сфери, неврози); соціальних (несприятливі умови сімейного виховання, негативний вплив референтної групи); педагогічних (недоліки навчально-виховного процесу в школі)